«Країна, що переживає глибоку демографічну кризу, сама вибудовує бар’єри для іммігрантів, які вносять вклад у її економіку, науку та культуру. Сьогодні польського громадянства, ймовірно, не отримали б навіть Ягайло чи Баторій», — вважає Кшиштоф Адам Ковальчик, експерт і керівник економічного відділу газети «Rzeczpospolita».
Він нагадує, що цього року виповнюється 205 років з моменту переселення німецьких суконщиків у Згеж за рішенням властей Польського Королівства. Ця подія стала відправною точкою бурхливого розвитку ткацької промисловості, зокрема в Лодзі. Так званий «польський Манчестер» виник завдяки поєднанню знань, праці та капіталу — німецького, польського та єврейського.
На початку XIX століття Польща активно залучала спеціалістів з-за кордону. Сьогодні ж, на фоні технологічних змін і демографічного спаду, країни все гостріше конкурують не лише за робочу силу, але й за таланти, здатні стимулювати економічний ріст.
За словами експерта, складається враження, що сьогодні Польща все частіше демонструє іммігрантам: навіть якщо вони захочуть пов’язати своє життя з країною над Віслою, шлях до повноправного членства в суспільстві стає все більш складним. Міністерство внутрішніх справ і адміністрації працює над посиленням правил отримання громадянства, а ще більш суворі вимоги пропонує президент Навроцький.
Згідно з цими ініціативами, термін обов’язкового проживання перед подачею на громадянство може збільшитися з трьох до восьми років за версією МВС і до десяти — за пропозицією президента. Також планується підвищення мовної вимоги з рівня B1 до B2 (МВС) або навіть C1 (президент), а також введення додаткового іспиту з історії Польщі, конституційних цінностей та основ функціонування ЄС.
Виникає питання: чи змогли б самі поляки відповідати таким вимогам?
Експерт зазначає, що подібна регламентація доступу до громадянства перетворює його — ніби в умовах дефіцитної економіки часів ПНР — на важкодоступний «товар за картками». При цьому він ставить питання, чи змогли б навіть корінні громадяни, включаючи політиків, які виступають за посилення правил, успішно скласти іспити з історії та устрою держави. А враховуючи рівень володіння мовою в публічному просторі, багатьом було б непросто і з мовною частиною. Тим часом для шкільного іспиту з польської мови достатньо набрати лише 30% балів.
Окремо Ковальчик торкається питання можливої зв’язку цих змін з ростом антипатії до українців. На його думку, посилення правил може частково відображати загострення антиукраїнських настроїв, що поширюються націоналістичними колами. Нові вимоги здатні ускладнити шлях до громадянства для біженців, навіть якщо вони вже отримали постійний вид на проживання і вирішили залишитися в Польщі. Це, вважає він, може виявитися ризикованим для економіки, враховуючи, що близько 860 тисяч українців вже сьогодні підтримують її в сферах торгівлі, громадського харчування та будівництва.
В умовах загострюючої демографічної кризи, яку не компенсують ні програми 800+, ні навіть гіпотетичні 1800+, а чисельність населення може знизитися з нинішніх 37 млн до 28,4 млн до 2060 року, ключовим завданням повинна бути не ізоляція, а інтеграція приїжджих, впевнений експерт.
Він нагадує, що польська історія сама по собі є прикладом успішної інтеграції. Потоки німецьких суконщиків з Лодзі стали частиною суспільства, як і багато видатних постатей польської науки та культури — від Коперника і Шопена до Бема, Матейка, Кольберга, Веделя та Унруга.
«Тим більше дивно спостерігати, як країна, що дала світу таких “імпортних” правителів, як Ягайло і Баторій, сьогодні все настороженіше ставиться до іммігрантів. В нинішніх умовах вони, ймовірно, не змогли б навіть почати шлях до громадянства — не кажучи вже про багаторічне проживання та іспити», — підсумовує Ковальчик.
