Денис і Вероніка — брат і сестра з Білорусі — живуть у Гдині та працюють у місцевих портах. Денис пройшов шлях від робітника — штауера — до бригадира, а Вероніка вже більше двох років працює експедитором. Вони розповіли MOST, як потрапили в цю сферу, скільки можна заробити в польських портах і чому допомогли працевлаштуватися вже десятку знайомих.
Денису 21 рік. Він приїхав до Польщі в 2023 році разом із сім’єю. Пройшло кілька місяців, і молодому чоловікові виповнилося 18 років — і в цей же день він влаштувався на роботу. Працював спочатку в мережі продуктових магазинів, потім у комунальній службі. А потім знайомий запросив його на роботу в порт. Спочатку білорус подумав, що йдеться про суднобудівний завод, і хотів відмовитися.
— Від багатьох людей чув, що там трохи рабська робота, брудна. У знайомих, які працювали шліфувальниками, були проблеми з легкими. Туди йти не хотів, — говорить білорус.
Однак виявилося, що йдеться саме про розвантаження та завантаження суден.
«Треба було просто багато рухатися»
Через фірму-посередника Денис влаштувався штауером — портовим робітником, до обов’язків якого входять завантаження, розвантаження та безпечне розміщення контейнерних вантажів на судах. Графік був плаваючим — залежав від розкладу прибуття кораблів. Зміни зазвичай тривали вісім або 12 годин, але іноді були й «незвичайні» — по чотири години або до завершення обслуговування конкретного судна.
Фізично робота для Дениса виявилася нескладною — «потрібно було просто багато рухатися». Це не було проблемою: раніше молодий чоловік професійно займався спортом, а в еміграції підтримував форму в тренажерному залі.
— На кутах контейнерів є дірки, в які вставляються замки (кутові фітинги. — Прим. MOST). Цими замками контейнери фіксуються на судні, щоб під час перевезення та шторму вони не впали, — описує специфіку роботи білорус. — Ось ходив, робив ці кріплення або, навпаки, розбирав їх. Це було однією з головних задач.
Тоді Денис паралельно навчався в поліцейській школі, і, як студент, міг розраховувати на вищу ставку завдяки податковим пільгам. В середньому його щомісячний дохід становив 5-6 тисяч злотих.
«Бачив, як пальці відриває»
Через дев’ять місяців Денису запропонували підвищення — до люкового (lukowy). Для цього білорус пройшов одноденне навчання, здав тест і отримав підтверджуючий документ. За його словами, це було не складно: він вже добре знав специфіку нової роботи, часто спілкувався з люковими робітниками і цікавився нюансами.
— Люковий — очі оператора. Сидиш на кораблі або під кораблем і даєш команди, — пояснює білорус. — Це велика відповідальність: потрібно слідкувати за обладнанням, знати тоннаж вантажів і скільки витримують кріплення. Бувають контейнери специфічних розмірів — потрібно вигадувати, як їх зачепити. Плюс відповідаєш за безпеку людей. А я за цей час багато в порту бачив: як пальці відриває, наприклад.
Зарплата білоруса на новій посаді збільшилася до 6-8 тисяч злотих на місяць. Остаточна сума залежала від кількості відпрацьованих годин та премій за розвантаження певних вантажів.
«Nad głową lata po 20 ton»
Нещодавно Дениса знову підвищили. У свої 21 рік молодий чоловік став бригадиром. Тепер на нього лягло ще більше відповідальності. Він організовує роботу бригади, розподіляє завдання між робітниками, складає та подає рапорти по годинах роботи співробітників, навчає новачків.
— 80% нових співробітників потрібно водити за ручку, все пояснювати і показувати. Вони взагалі не розуміють, де вони знаходяться. Там над головою літає по 20 тонн, і якщо воно, не дай Бог, зірветься, від тебе нічого не залишиться. А я буду за людину відповідати, — говорить Денис.
Зараз він працює в нічні зміни — з шостої вечора до шостої ранку
В найнапруженіший свій місяць він відпрацював 298 годин і заробив близько 12 тисяч злотих
«Вибачався і ледве не плакав»
У підпорядкуванні Дениса працівники різного віку. Найстаршому, за його словами, близько 58 років. Молодий чоловік говорить, що стосунки з колегами в нього хороші і відкритих конфліктів не виникало. І визнається, що іноді не соромиться підвищувати голос, якщо його не хочуть чути.
До того, що він іноземець, бригадири ставляться спокійно. Каже, не приховують, що цінують його як спеціаліста. А от колега нещодавно потрапив у неприємну ситуацію.
— Я стояв на кораблі з рацією, а мій колега-бригадир, з яким ми працюємо по змінах, стояв на розвантаженні. Він, до речі, теж з Білорусі. Я помітив, що контейнер поставили нерівно — і передав оператору, що потрібно [це виправити]. А оператор сказав польською: «Якщо не вміють підчепити — хай їдуть воювати в Україну», — розповідає білорус. — Колега збирався написати керівництву документ про це: у нас за таке — аж до звільнення. Але той дочекався його після роботи, вибачався і майже плакав.
«Жінці влаштуватися в порт складніше»
Сестрі Дениса Вероніці 26 років. Два з половиною роки вона також працює в порту, правда, займає іншу посаду — експедитора. Улаштуватися туди їй допоміг брат.
— Жінці влаштуватися в порт складніше, потрібно знати польську мову на достатньому рівні. Мінімум В1, я б сказала. У мене відразу була мета добре вивчити польську. Здала іспит на В2, — говорить білоруска. — Річ у тому, що експедитор постійно на зв’язку з планувальником і оператором, а також з екіпажем корабля. А це майже завжди поляки.
На роботі Вероніка контролює процес завантаження та розвантаження контейнерів з суден. Фактично вона координує дії оператора портового крана: той знаходиться в кабіні на великій висоті, а Вероніка — на землі, і з допомогою радіозв’язку підказує, куди і як потрібно встановити контейнер.
Veronika також відповідальна за перевірку контейнерів на предмет пошкоджень після їх розвантаження.
— Робота нескладна, хороша. Мені все подобається, — говорить білоруска. — Єдине — потрібно багато спілкуватися з новими людьми: постійно прибувають нові судна. Я в цілому люблю спілкуватися з людьми, але іноді втомлюєшся від комунікації.
7 тисяч злотих на місяць
Перші два місяці Вероніка працювала через фірму-посередника за договором доручення. Потім їй запропонували перейти в штат порту та укласти трудовий договір.
Графік у Вероніки плаваючий. В загальному вона працює 15 днів на місяць по 12 годин.
— Приходжу додому з роботи [з нічної зміни], сплю з 7 до 14 години. І до 19 години в мене є час на репетиторів, зал і інші справи. У мене ще відкрите ІП по пошиву нижньої білизни, — розповідає білоруска, пояснюючи, що свій невеликий бізнес розвиває по вихідних.
На старті Вероніка заробляла близько 5,5 тис. злотих на місяць. З кожним новим договором її ставка підвищувалася, і зараз зарплата складає близько 7 тис. злотих за 168 годин на місяць.
Трудоустроїли десять знайомих
Майже за два з половиною роки роботи брат і сестра встигли порекомендувати роботу в порту багатьом своїм знайомим. За словами Вероніки, завдяки їхнім рекомендаціям тут вже працевлаштувалися близько десяти осіб.
